Художня спадщина Яновського надзвичайно різноманітна. Початок творчого шляху позначений виданням збірки оповідань «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). В цих оповіданнях, де йдеться про громадянську війну, ще чимало «романтичного полину» (вираз самого автора), проте в сміливих, яскравих мазках уже вгадується майбутній художник-новатор.

Почавши з оповідань, Яновський потім упродовж усього свого життя збереже вірність цьому жанрові, збагатить українську новелістику оригінальними, блискучими творами, які, попри свою лаконічність, багато містять у собі.

Нагадаємо принагідне, що в 1949 році Юрій Іванович Яновський був удостоєний Державної премії СРСР саме за твори короткого жанру — збірку «Київські оповідання».

Відомий у нас Яновський також як драматург. У дні, коли письменник помирав, на сцені Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки з великим успіхом йшла його п'єса «Дочка прокурора», присвячена проблемам виховання молоді. А ще раніше сцени багатьох театрів країни обійшла «Дума про Британку»,героїчна трагедія про одну з тих легендарних селянських республік, що — як, приміром, Баштанська республіка на півдні України — в денікінському тилу, в кільці білогвардійського оточення, довгі місяці вели самовіддану боротьбу за справу революції, за правду Леніна.

Прозаїк, драматург ніколи не затлумив у Яновському поета — і в широкому, і в буквальному смислі: його ранні вірші служили ніби заспівом до його романів, до його надзвичайно музикальної художньої прози.

Яновський творив на рубежі прози і поезії. В нього наскрізь поетичне сприймання життєвих явищ, образність його має багато спільного з національним героїчним епосом, водночас письменник прагнув з реалістичною точністю, суворою достовірністю відтворювати — на всіх глибинах — об'єктивний світ. У звичайному знаходив він високе і поетичне, цінував реалістичну деталь і водночас здатен був створити образ широкий, крилатий, сповнений місткої художньої символіки. Ще побутує хибне уявлення, ніби митець, що тяжіє до романтичних барв, неодмінно щось прикрашає (ніби від цього гріха гарантована будь-яка інша стильова течія).

Проза автора «Вершників» при всій її піднесеній поетичності дорога нам саме своєю правдою. В особі Яновського ми маємо митця, якого читач справедливо ставить в один ряд з Тичиною, Довженком. І хай не завжди чекав на нього успіх, але це був художниквідкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни, до хуторянського епігонства. Творчість автора «Вершників» несла нашій художній прозі і істинно новаторські відкриття.