http://www.zoofirma.ru/

ЕНЕЇДА. частина третя. Коментар - 16

Зміст статті

79. Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало “розбишака”, “волоцюга”. На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: “За святую правду-волю Розбійник не стане” (“Холодний Яр”).

Коновал — ветеринар.

Кушнір — той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри.

Шаповал — той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.

За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії — ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь “не убий” (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали).

Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість — насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав “Боже поможи”, так сміялись з його, поки й вмер — не забули. — Номис. — С. 7).

80. Шляхта — дворяни.

Міщани — міські жителі: торговці, ремісники та ін.

Були і панські, і казенні — за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви “Перед богом усі рівні”. Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: “невірні і християни”. Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах.

Теги: зно, список літератури, українська література, іван котляревський, енеїда, критика, коментар, аналіз, теорія

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/