74. Но “горе грішникові сущу...” — початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім “Енеїди”, І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі “Москаль-чарівник” (написаний 1818 — 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, “городський писар” Финтик, каючись, співає:

О, горе мне, грешнику сущу!
Ко оправданню ответа не имущу,
Како й чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!

75. Чинш — податок, плата хазяїнові за користування його землею.

76. Лавинії к Петру мандрик — “...коржі з сиру з мукою та яйцями... називаються “мандрики” (Маркевич. — С. 15).

Три хунти воску на ставних — фунт — давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних — підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника.

Льняної пряжі три півмітки — щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця — 3 нитки, пасмо — 10 чисниць, півміток — 20 — ЗО пасом.

Серпанків вісім на намітки — з серпанку — легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) — готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі.

І двісті валяних ґнотів — ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: “Цією “статистичною довідкою” поет відтворює характерну картину економічних відносин кріпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII — початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини” (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — К., 1969. — С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики “к Петру” Лависі, а плата грошима за хутір, де “ставок був, гребля і садок”, сміхотворно мала — в тиждень по алтину, тобто по три копійки.