— Я тобі покажу гроші, підожди! — промовив понуро Ґудзик, держачи хустку коло носа. — Ти у мене ще побачиш, як людей убивати...
Він устав і пішов до діжки з водою. Постоявши трохи біля неї, він мовчки вмивсь і тихо вернувся до купи. Ніс йому розпух, почервонів і блищав, як намазаний салом, під лівим оком світив синяк.
— Пускайте машину! — повернувся він до машиніста, що балакав із Андроном. — А ви йдіть по місцях!.. — кинув він до робітників, не дивлячись на них.
Але ніхто й не рухнувся, тільки Карпо знов шарпнувся до його і щось закричав, але його знов спинили.
Ґудзик подивився спідлоба на всіх і знов, одвертаючись, тихіше промовив:
— Ідіть же до роботи... нема чого...
— Зробіть виплату! — гукнув хтось із валки.
— Яку виплату? — ніби не розуміючи, подивився Ґудзик у той бік, де зачувся голос.
— Не знаєте? — тихо й серйозно обізвався Андрон, що підійшов ближче.
— Не знаю.
— Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз ті гроші, що ми заробили у вас.
О!.. Давайте зараз... Ось так виймайте з кишені та й давайте...
Ґудзик мовчки подивився на його злим і похмурим поглядом.
— Чого дивитесь так, наче поцілувати мене хочете? Хочете, щоб пішла машина, — робіть виплату... Хочете, щоб стояла... то не давайте...
— Та нема в мене зараз грошей...
— А ви пошукайте...
— Та бреше він! У кишені... — закричав Карпо, але Андрон озирнувся до його, зробив рукою, щоб мовчав, і знов повернувся до Ґудзика.
— Немає, кажете?
— Нема... в суботу...
— Ну, то прощавайте... Гайда додому!.. Пошукайте краще!