http://www.zoofirma.ru/

ІНСТИТУТКА. Марко Вовчок - 15

ІНСТИТУТКА. Марко Вовчок

XX

Чималу ж я годину пересиділа, коли вийшли пани. Пан тоді зирк на мене!

— А що ти сидиш тут, Устинко? — питає. — Чи обідала ти?

— Гей! — крикнув на хазяїна бородатого, що тут на рундуці гроші в долоні лічив, дзвякаючи. — Дайте дівці пообідати!

Хазяїн гроші в кишеню та й побіг.

— Що це, що це? — жахнулась пані. — Ми її ждатимемо?

— А як же, серденько? — одказав пан. — Адже вона голодна та й намерзлась добре!

— То що? Вони до цього звичені. Спізнимось; я боятимусь.

— Бігай, дівчино, та хутенько! — каже мені пан. — Не загайсь, щоб тебе не дожидати.

Пані почервоніла по саме волосся.

— Час їхати!

— Та вона ж голодна, серце... Дивись, як змерзла!

— Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує!

— Сідай! — гримнула далі на мене і сама у повіз ускочила.

Пан здивувавсь; не знає, що його думати, що його казати, — стоїть.

— Що ж? — питає пані. — Хутко? Тоді сердега сідає коло неї...

А хазяїн бородатий:

— Дівці а б єду не прикажете?

Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/