http://www.zoofirma.ru/

ІНСТИТУТКА. Марко Вовчок - 10

ІНСТИТУТКА. Марко Вовчок

XII

Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!.. А як з нею спізнався? Вже давненько панночки приїжджі переносили, що якийто вже там лікар полковий хороший: і брови йому чорні, і уста рум'яні, і станом високий, — така вже краса, що й не сказати! Тільки що гордий дуже, — на жодну не погляне, не заговорить, хоч там як до його не заходь...

Панночка, чуючи таке, було, частенько говорить старій:

— Якби ви, бабусечко, того лікаря до нас завітали, — нехай побачу, який!..

А стара, було, на те:

— Моя дитино, нацокотали тії верхоумки скосирні, а ти віри пойняла... Велико диво — полковий лікар! Се злидні, бідота! Що тобі з такими заходити?

— Та нехай я тільки його побачу, бабуню! Чи справді він такий, як славлють.

— Цур йому! Ще вв'яжеться! І так уже багато коло тебе звивається, а жоден не сватає. Один одного перебиває та сваряться, — бодай ви виказились!

От же як стара одмагалась! А внучечка як на пню стала:лікаря та й лікаря! Першого ж наїзду, як жарнув полковий начал, мусила стара ними переказувати, що лікаря до себе в гостину запрошує. Ті живо погодились:

«Привеземо, привеземо», кажуть.

— А коли ж ви нас одвідаєте? — питає панночка, сюдитуди обертаючись та в вічі їм заглядаючи, немов як лисеня. — Чи хутко?

— Коли ви такі ласкаві, то ми й позавтрьому будемо, — кажуть гості, як на ногах не підлітуючи. І поїхали, раденькі що дурненькі.

XIII

Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить:

— Нащо нам та голь нещадима здалася! Панночка наче не чує того слова. Стара тільки тим виміщає, що нас душить.

Коли наїхали полкові, а лікаря нема. «Дякує, — кажуть, —за ласку, та нема в його часу ані години: недужих у його багато, — лічить».

— І не силуйте його, — каже стара, — нехай лічить з богом!

Панночка тільки почервоніла і уста закусила.

Та й було ж нам, як гостей випроводили! За все ми одтерпіли!..

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле. А полковий знающий, кажуть, та й живе ближче за всіх, — по його!

Тим часом панночка вбралась якнайкраще та й лежить у ліжку, як мальована, — дожидає.

Приїхав він, подививсь, розпитав. А вона ж то вже — і голівку хилить, і говорить, помісь співає. Побув яку годинку та й прощається: «Завтра навідаюсь».

Стара пита у внучечки, внучечка задумалась, — тільки їй на питання головою киває. А як стара спитала: «Що, як лікар? Показався як?», то вона стрепенулась: «Гордий, — каже, — такий, як пан вельможний... І що він собі думає!»

Лічив-лічив той бідолаха та й закохався. Покохала його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, — постерегли одразу, що воно є, та й зслизли.

Стара пані тільки що головою в мур не б'ється, та нічого не врадить: «Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не одмовляйте! Змилуйтеся!»

Стара й годі, тільки охає.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/