http://www.zoofirma.ru/

ІНСТИТУТКА. Марко Вовчок - 16

Зміст статті

XXI

Присмерком дочапали до хутора. В хуторянських хатах де-не-де світилось. Ідемо вулицею; стали коло будинку. На рундуці купкою стоять люди із світлом, з хлібом святим. Кланяються, вітають молодих.

— Спасибі, спасибі, — дякує пан, приймаючи хліб на свої руки. — Привіз я вам панію молоду, — чи вподобаєте?

Сам сміється, радіє; кому-то вже така краля не сподобна буде!

А пані як гляне на його, — аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері — стриб! Люди так і шугнули од тих дверей, нічого панові и не одмовили.

Пан, неспокійний, смутний, пішов собі, похиливши голову.

Ввійшла і я. Дивлюсь, роздивляюсь. Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі.

Стільчики, столики—все те новеньке, аж лощиться. Чую — говорять пани.

Прислухаюсь — пані моя хлипає, а пан так-то вже її благає, так благає!

— Не плач, не плач, життя моє, серце моє дороге!.. Коли б же я знав, що я тебе ображу, — звіку б не казав!

— Ти, мабуть, усіх мужиків так ізучив, що вони з тобою запанібрата!.. Гарно!..

Оглядають мене, всміхаються до мене, трохи не кинулись мене обнімати... Ох, я нещаслива!.. Та як вони сміють! — викрикне наостатку.

— Серце моє! Люди добрі, прості...

— Я не хочу нічого знати, слухати, бачити! — задріботіла пані. — Ти мене з світу хочеш оце зігнати, чи що? — вигукує ридаючи.

— Годі, годі, любочко! Ще занедужаєш... о, не плач-бо, не плач! Робитиму все так, як ти сама надумаєш. Подаруй мені сей случай.

— Ти мене не любиш, не жалуєш... Бог із тобою!

— Гріх тобі так говорити! Я тебе не люблю!.. Сама ти знаєш, яка твоя правда! Чую — поцілувались.

— Гляди ж, — каже пані, — як ти не будеш по-моєму робити,то я вмру!

— Буду, серденько, буду!

ХХІІ

Проходила я по всіх кімнатах — нема нікогісінько.  «Се чи не од нас повтікали?» — думаю собі. Вийшла на рундук, — ніч місячна, зоряна. Стою та роздивляюсь; коли чую: «Здорова була, дівчинонько!» — як на струні брязнуло обік мене.

Стрепенулась я, дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. І засоромилась, і злякалась;  стою як у каменю, оніміла, та тільки дивлюсь йому в вічі.

— Стоїш сама тутенька, — знов озивається парубок, — мабуть, не знаєш, куди йти?

— Якби не знала, то вас би спитала, — одмовила йому,  схаменувшися трохи. — Бувайте здорові!

Та швиденько в двері.

— Бувай здорова, серденько! — сказав мені услід.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/