Правду мовила пташина;
Чи на добре ж, чи дарма?
Перед нами — домовина,
Сором вічного ярма.

Промінь згас над рідним краєм;
А ми, скільки кожен зміг,
У провалля себе пхаєм,
Грунт пускаємо з-під ніг.

Та не пізно: є поправа,
Певен я — минеться все;
Ще заблисне наша слава,
Праця вгору піднесе.

Тільки треба сил та труду,
Щоб не згинути цілком,
Не стогнать до віку-суду
Під вельможним канчуком.

Ласкаво просимо в "Світ слова"