— Де ти, Галю, де ти? Подивись на свого Івана!.. Бач...
Оглянувся Карналюк. Довкола самі тільки поранені.
— Ось де я! Як далеко... вмираю...
Заметався Іван Карналюк на своєму смертному ложі, затріпотів, як підбитий птах.
Не вмирати, мститись над ворогом хотілось Карналюкові. Жити!
— Прокляті, о прокляті! Ні, понесу помсту на вашу голову хоч в одній руці...
Понесу-у!..
Застогнав воїн, заскреготав зубами і вщух.
Після обходу палат хірург пішов до перев'язочної, дав розпорядження щодо порядку перев'язувань і присів біля вікна.
Ранок був хмарний, сірий. Хірург опустив голову на руки і замислився.
Раптом сильний грюкіт у двері змусив його здригнутись. Хірург глянув — Карналюк!
Він стояв у дверях у самій білизні, в мокрих од крові та гною бинтах і весь у холодному поту.
— Перев'язку!..—застогнав Карналюк і, простягнувши вперед праву руку, рушив до операційного столу.
— Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба!..
Карналюк ішов до операційного столу, розхитуючись, немов на палубі корабля в ураганному морі.
Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний.
— Ви думаєте, я вже помер?.. Перев'язку! Дайте!.. Жить хочу!.. Чого ж ви стоїте?! А-ай...
І Карналюк упав на руки лікарів.
Схвильований хірург підняв його, як хлоп'я, і поклав на стіл.
— Ви думаєте, вам пощастить його врятувати? — спитав у нього асистент, вбігаючи в перев'язочну.
— Він уже сам себе врятував,— проказав хірург дзвінким голосом.— Держіть...
Так... Ну, держіть же, чорт би вас забрав!
Асистент подавав йому із звичайною точністю й швидкістю потрібні інструменти.
З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь перетворився. Він почав працювати весело, з надзвичайною енергією і, працюючи, милувався з Карналюка.
— Ах! Ви гляньте, який велетень! Яка грудна клітка! А плече яке! Га?!— говорив захоплено хірург, обробляючи моторошну рану Карналюка перекисом водню і накладаючи на неї асептичну пов'язку.