http://www.zoofirma.ru/

Брат на брата. Борис Грніченко - 21

Зміст статті

— Як? Валюшний?.. Та він же...

— Еге, минулося!.. Тепер уже кричать усі гуртом: “Домократи хочуть землю в нас одібрать та жидам оддать, — не попустимо!” Ходять улицями, білий хлак собі почепили... Приїхав становий та їм назустріч: “А што реб'ята, какая сотня гору бере: красная чи чорная?” — “Чорная, ваше благородіє!” “Хто у вас тут первий зачинщик?” Вони всі: — “Учитель Корецький!” “Ви його провчіть, реб'ята!” — “Провчимо, ваше благородіє, так, що не буде й рясту топтать!” “Нет, зачем так, — штоб чего плохого не вышло: ви его только потрепайте хорошенько!” — “Та ми вже знаєм як: не буде більш не то на мітингах, а й ніяк говорити!” “Ну, как знаєте! Крепко держітесь... Ура!” — Тоді всі: ура! Він поїхав, а вони пішли під монополію та й стали там пити... Треба поспішатися, Євгене Петровичу, а то щоб скоро й тут вони не були...

— Євгене, що ж це?.. — почувся тремтячий голос, і Корецький побачив перед себе зблідле Таліне обличчя з широко розкритими очима.

Корецькому теж забило на мить дух, але він перемігся. Трохи помовчав і промовив:

— Талю, тобі треба забрати дітей і піти звідси.

— А ти, Євгене?.. А ти?..

— Я зостануся тут.

— Але ж подумай, Євгене: вони ж тебе вб'ють!..

— Не вб'ють... Я повинен бути тут, щоб спинити їх, умовити, втихомирити... школу зберегти... А ти йди!..

— Ні, в такому разі і я повинна тут бути, і я зостануся!

— А про діти й забула, Талю? Вони ж можуть так їх перелякати, що на все життя зостанеться... — промовив Корецький, показуючи на Ліду, що спокійно гралася з собакою, та на Володька, що вже прислухався до розмови.

Таля глянула на дітей і похилила голову...

— Але ж ти!.. Ходім і ти з нами!.. — говорила вона, вхопивши його за руку.

— Не можу, моє серденько, — тихо відказав Корецький, помалу визволяючи в неї свою руку. — Не барися, — пожалій дітей!.. Іди до Петра... Візьми з собою Химку, хай вона понесе Ліду... А Петро проведе вас...

— Треба сповістити наших, — казав Петро. — Я вже до декого по дорозі забігав, та як на злість тільки Якова та Панаса дома й застав... Василь та Дмитро в городі, Іван десь пішов... Треба ще до декого...

— Але поперед усього одведи їх... Діти вже були готові, — можна було йти. Але Таля знов спинилася.

— Євгене! що з тобою буде?

— Нічого не буде... Я їх умовлю... Ідіть!

Теги: 8 клас, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/