— Он він!.. Он він стоїть!.. — почулися голоси. Стовпище пішло тихше і спинилося за кілька ступнів од Корецького. Галас стих.
— Здорові були, люди добрі! — промовив Корецький. — А що скажете доброго?
Всі мовчали, — ніхто не зважувався відповідати... Враз почувся голос із середини:
— А те скажемо, що не бунтуйсь!..
— Не бунтуйсь!.. Рішу!.. — крикнув Гаврило і протяг обидва кулаки до Корецького.
— Хто ж бунтується? — спитав Корецький. — Я стою собі спокійно коло своєї хати, а ви прийшли до мене з кулаками, з ломаками... Хто ж бунтується?..
Стовпище знов замовкло, а Корецький говорив далі:
— Може я покривдив кого? — так скажіть, люди добрі! Кожен чоловік помиляється: може й я яку кривду кому зробив, — нехай скаже. От ви, Демиде, — озвався він до молодого ще чоловіка з темною борідкою і з ломакою в руці, — може ви що скажете? А як ваша рука? Чи не болить тепер? Добре робите нею?
Демид почервонів і ніяково заговорив:
— Та ні... спасибі вам... як ви вигоїли, то тепер усе добре роблю... Дай, боже, вам здоров'я!
— Хвалити бога!.. А з вас, Семене, вже не править Семенюта ті півсотні?
— Ні, я нічого... Спасибі, що поклопотались тоді в городі — не править...
— Кажіть же, люди добрі, кому й яку кривду я зробив? — питався знову Корецький.
— Та ні... Кривди од вас не знали... спасибі вам!.. Запомагали нас завсігди... То вже дякуємо... — загомоніли серед стовпища окремі голоси.
— Може діти не так учив? Може навчав їх красти, пити, батьків зневажати?..
— Ні, за дітей спасибі... Діти нічого... Гарні діти виходили од вас...
— Та що ви його слухаєте? — скрикнув налазячи Гаврило, але його зараз же спинили:
— Стривай, не репетуй!.. Дай чоловікові сказати!.. Ще поспіємо, коли що...
— Та що казать! — скрикнув сердито Семен. — Яка там кривда!.. Ніякої кривди од вас не було!.. Це нас збили та й годі... Маніфестом отим!..
— Маніфестом? — перепинив Корецький. — Гарний маніфест цар дав і сьогодні не треба нам ні гніватися, ні битися, а брататися треба. Такий маніфест, щоб не було знущання з людей, щоб виборні з народу люди кращий лад завели...
— А землю?!.. А жидам землю мужицьку оддати, то не ви, прокляті демократи, вигадали?! — заверещав чийсь голос, і Корецький побачив перед себе перекривлене зо злості обличчя Валюшного.