Опівночі айстри в саду розцвіли…

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, –

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в'януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни…

А ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма, –

Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

1905

Ласкаво просимо в "Світ слова"