- Чому було написано цей посібник.
Я довго думала про що можна було б написати власний інформаційний продукт. Для людини, яка своєю професією обрала складання слова в речення будь-яка тема при нинішньому доступові до найрізноманітнішої інформації – не проблема. Але в одній статті зустрілася фраза: «Пишіть про те, що дуже любите, про те, що знаєте дуже добре без жодних книжок». Я шість років присвятила радіомовленню. І не лише тому, що це було роботою. Радіо увійшло у моє життя, як і в життя кожного, хто наближається до тридцятки, в радянські часи чудовими дитячими програмами, «Вечірньою колисанкою», Театром біля мікрофона. Ми вже були поколінням, яке бачило телевізор від народження. Тому маленькою я сприймала радіо (такий собі старосвітський приймач з картонною рурою, закритою матерією) як маленький телевізор. Чуючи народну музику, уявляла там невеличку сцену, де співають чоловіки і жінки, вбрані у народний одяг. Взагалі радіо, як жодний засіб масової інформації, надзвичайно збуджує уяву. Про це не один раз говорили науковці, вивчаючи радіотеатр. Адже людську уяву не можуть перевершити реальна сцена з декораціями, які передбачають певну умовність, ані навіть телебачення, хоч якими б передовими технологіями не користувалися при створенні зображення. Пригадайте, як ви самі завмирали біля приймача, слухаючи розповіді про якісь пригоди. Я і досі пам'ятаю свої враження, яскраві переживання, які викликало почуте по радіо.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
А ще пригадую, що не одна важлива подія була пов'язаною з радіо, наприклад, про «ГКЧП» я почула саме по радіо. Більшість подій незалежної України першими входили в наші оселі через рупори радіоприймачів.
Відтоді радіо змінилося. В пору мого дорослішання радіо стало провідником ідей патріотизму, національної свідомості, якісних підходів до журналістики. На ньому я й виросла. Радіомовлення України надзвичайно любить моя мама. Воно супроводжує її день. «Таких програм, такої інформації, як на радіо, ніде не знайдеш», - частенько говорить вона. І я з нею згодна. Саме це стало, певно, причиною того, що потрапила я після закінчення університету на обласне державне радіо. Уявляю, як ви посміхнулися. Таких посмішок я надивилася під час роботи. «Та хто його слухає, таке радіо,» - чула від людей, до яких приходила брати інтерв'ю. А після виходу програми вони телефонували і дякували: «Нас так багато людей почуло…» Це моя персональна думка, але саме таким і повинно бути радіо. Просто теревені в ефірі – це не журналістика. Дослідники радіомовлення Російської Федерації відзначали, що фм-радіостанції Росії вже років з десять як почали міняти свій формат, все більше повертаючи серйозні жанри в свій ефір. На жаль, ЗМІ України в цьому плані відстають.
А на кінець вступу згадаю ще час, коли саме радіо стало головним ЗМІ країни. Під час помаранчевої революції (хоч як би до неї не ставились зараз, зважаючи на результати) саме радіо ЕРА стало провідником правдивих новин. Телебачення, газети, державні ЗМІ контролювались Президентом і урядом. А радіо, не мало перешкод в донесенні інформації до слухачів. Значну роль в цьому відіграла мобільність, простіше ніж у телебачення і газети виготовлення інформаційних матеріалів, які не потребували носіїв.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"