Знову я бачу тебе: ти стоїш у своїй гімнастерці,
І пілотка так хвацько, так набік, і зірка горить.
Хто повірить, що ти, то лишень пожовтілі конверти,
Хто повірить, що мертвий твій погляд, що з фото зорить.
Та ніхто не повірить, навіть сам ти у це не повіриш,
мама, не повірили тато й сестра
Та ніхто не повірить, кого ти в житті ще зустрінеш,
З кожним житимеш ти, проживатимеш з кожним стократ.
Знову здрастуй, Левоне, сьогодні мені вже 15!
І сьогодні моя черга йти із тобою в житті!
Я тебе поведу у весну, де твої 19.
Залишились навіки, залишились завжди у путі,
Півстоліття минуло, як ти йшов цією землею,
Ішов разом з війною, вірніше супроти війни,
Ти ішов ще сліпою, ще сонною ніби ріллею,
Для якої плодами були ненароджені ми.
Ти упав в цю ріллю, яке ж небо то синє,
І зросилась рілля, зчервонілась геть чисто уся.
Сином Грузії був, сином нині ти став України.
Твоя пам'ять навіки у наших ще юних серцях.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"