Все тобі, незрадливий, мовчазний, спокійний солдате,
І своє я дитинство і юність складаю до ніг я тобі
Бо тобі довелося не раз у житті помирати,
І за тебе схиляюся я у вічній журбі,
Ні, ти житимеш вічно між нами, живими.
Вас не вбила війна, навпаки ввіковічила вас.
Будеш жити, поки є на світі ще Кодекс Людини,
Де найвищою пам'ять і слава загиблих за нас.
Що сказати я можу тобі, на так мало ти старший,
І коли б не був ти, то повір, не була б тоді я.
Ти не знав ще про мене, як йшов у холоднім тім марші.
Попереду війна, а позаду тя Бог-судія.
Може, снилось тобі або марилися перед смертю
Солов'ї в виноградниках й рідна твоя Суліко.
Що для неї лишив на століття у жовтих конвертах
ніжне слово, у кожному звуці якого любов.
Я не знаю тебе, ні, я знаю, ти рідний і близький.
І слова ті останні твої у душі все бринять.
І твоя Суліко посивіла не просто туристка
На цю землю приїхала знову тебе обійнять.
І з'єднали нас через роки, півстоліття.
Ті вогненні рядки про любов із війни.
Ти мене пробудив, оборонцю наш, визволителю.
Ти в життя увійшов знову з нами, людьми.
Я тебе дожену, ти ніколи не зстаришся більше
Хай злітає тобі феєрверком прекрасним салют.
До твоєї душі я звернулася тихо і ніжно,
Де полум'яну крицю у пам'ять кують.
18 квітня 1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
- << Попередня
- Наступна