http://www.zoofirma.ru/

Я отой безіменний солдат,

Я отой безіменний солдат,

що загинув безглуздо, нечесно

Той, якого зачисливши до втрат,

Говорили: "Погиб неизвестно."

Я отой, з котрих хронік складали стовпці:

"Он упал и земля ему прахом."

Той, що впав, ще тримаючи шаблю в руці,

Що не встиг ще спізнатися з страхом.

Я на землю упав, яку обробляв,

впав на ту, яка годувала.

Фріц проклятий їй груди порвав,

і святая земля застогнала.

Застогнала уся, застогнали поля,

повні злотого щиро колосся.

Застогнала стерня, кожна грудка мала.

від безлико-безсилої злості.

Аби лють та устала з багнетом в руці,

Не спинили б ні танки, гармати,

ні треновані пси, ні меткіші стрільці.

Люті тої було забагато.

Застогнала земля, з нею я застогнав

... і упав. І зоря покотилась.

Я упав у стерню, я упав межи трав

віддихнув я, і СЕРЦЕ СПИНИЛОСЬ.

Отоді моя лють вся у землю пішла.

Закричала земля ніби з болю.

І відлунням у серце живому зайшла.

Закликаючи серце грізно до бою.

Я незнаний отой безіменний солдат

З мого трупу вставав птах свободи.

Хай мене не згадають, але дяка стократ

Від землі, від душі, від народу.

13.04.1995 р.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія, визволителі, велика вітчизняна війна, друга світова війна

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/