О наша мово! Мученице свята.
Тобі возносимо свою молитву
Несла найтяжчого хреста
Крізь біль, образу та гонитву.
Твоє захмарене чоло.
Твої глибокі мудрі очі
З ікони ніби це зійшло
Й мені ввижалося щоночі
Нема такого в найстрашнішім сні
1 не побачити цього ніколи
В дрімучому лісі на чорнім пні
Злочинці розпинали мову.
О, ця покірливість свята.
Нащо чеснота нам ця, боже,
Як сина твого взяли на хреста
Та терпіти цього я не можу.
І ніби тисячі очей
Дивилися на це вандальство.
І ніби тисячі свічей
Світили в диявольську працю.
І ніби неба не було.
Були окови, все окови.
Саме повітря ожило.
Сичало все довкола мови.
Сичав весь ліс, уся трава.
Сичало все довкруг каміння.
"Не вирвешся звідсіль жива.
Тебе поглине зубожіння.
Тебе поглинуть сморід, гам.
Тебе поглинуть і забудуть
Служити ти не будеш нам
Всі люди нам служити будуть."
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
А ти? Ти зникнеш назавжди.
О, ти страшна навіть в оковах.
Хай зникнуть наші вороги!
Найголовнішим з них є мова.
О Боже, дай же сили мені.
Самсонової, але сили.
Не дай, щоб гіркоти земні
Все найсвятіше попалили
О, чом німує мій язик?
Коли душа ятриться з болю?
Чом запал з рук раптово зник
Як серце стукає до бою.
1 я мовчу. Я ниций страх.
Сумний, нікчемний. Я болото.
Цього не бачиш в грішних снах.
І не відкупишся за злото.
Ні... Ні... О, мушу я звестись.
Поглянь в цей бік, о мово.
Дай сили підло не трястись
І Дай зняти з тебе ті окови.
Я лиш людина, я мала.
Душа у мене - то найбільше.
Боротися супроти зла
Не можу я, німую грішна.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Вона мовчазна і свята.
Довкруг біснується чорнота
її не здіймуть із хреста
Страшна і чиста та робота.
І міцно стулені вуста,
Скорботна посмішка Джоконди
Та, що освітлює міста.
Та, що надихує народи.
О, це покірливість свята.
Ні, чуєш. Якщо кара, Боже,
Цінна занадто золота.
За душу так платить негоже.
Візьму у руки вічний плуг
І вічні вила бунтівничі
Я розораю все довкруг,
Посію зерна чарівничі.
Із зерен тих встають слова,
Що сяють сонцем серед ночі,
Від них і темінь ожива
І дикії світліють очі.
Я не одна, вже довкіл люд
Ми разом. А разом ми - сила.
На всіх не вистачить облуд
Всі вже кайдани поломила
І ніби сяєвом свята
З хреста, мов з трону, встала мова.
У посмішці її вуста
І під ногами ви окови.
І чорне зло,і дике зло
Біснується, кричить і виє.
Йому не жити все одно.
Перемогти вже не зуміє.
І люд увесь зібрався тут
Щоб повела усіх нас Мова
Шляхами Правди, без облуд,
Шляхами Слова золотого.
Березень-квітень 1995 р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"