Тремтлива пора смеркання
Дбайливо укутала землю.
В серці, в повітрі чекання,
В жданні потеплішало небо.
І зорі ясні і далекі
Засіяли, ніби всміхались.
І стихли на хаті лелеки.
Ніби з днем попрощались.
І вийшла із хати в літо
Дівчинка світлочола
І глянула в світ променисто,
Здивовано звівши брови.
І в постаті примарній
Росло палке віршування
І щастя зловити диво
Світило в її існуванні.
І в радості, і в надії,
Здіймаючи рученята,
Побігло дівча до річки,
Щоб мрію свою впіймати.
А в річці купались зорі,
А в ній вода хлюпотіла.
І дівчинка над водою
Схилилася, стала сміло.
Вдивилась вона у річку,
Натхненно схиливши обличчя,
І темна зориста нічка
Заглянула їй у вічі.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Ось подивись, дитино:
Вечір іде до хати,
Уже згасає днина,
Спить Україна-мати.
Ось подивись, дитино:
Верба схилила вроду
Тихенько річка плине,
Ловить зірки у воду.
Ось подивись, дитино:
Лан шепоче колоссям,
Щоб хліба господиням
На диво усім вдалося.
Тож пам'ятай, дитино,
Предків минулу славу,
Що повік не загине.
Щоб не стало в забаву.
Бережи ж дбайливо
Бо єдине нам дано:
Є одна Україна,
Іншої вже не стане.
Серпень 1995р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"