http://www.zoofirma.ru/

СУД АБО ХТО Я?

Я викликаю себе на бій
Таку, яка я є.
В мені, частинці гранично малій,
Душа на сполох б'є.
Викликаю себе на суд,
Де лише сама я,
Зриваючи маски облуд,
Нехтуючи каяття.
Милуйся Людино Нової Доби
На плід жовтневий гіркий,
На покруч чорнобильської трави.
На лик сплюндрований свій.
Милуйся на внука незнаного діда,
Що дідом Леніна звав.
А він твого діда собі під копита
У громадянську поклав.
Милуйся на сина без України -
Радянський Союз всім адреса,
А в батька адреса на домовині
В ГУТАБі де доля замерзла.
Милуйся Людино, на себе милуйся.
Безмовний хохляцький цурпалок,
Тебе вже зрубали, та не обробили,
І^кинули мов недопалок.
Й стоїш ти внук Леніна, дитя Сталіна,
З зорею, з галстуком на шиї.
Той галстук - зашморг у крові фарбований,
Та зірка - тавро Єремії.
На все життя скалічене, залякане,
І горде у власній неволі.
У сутності своїй зраджене.
Гібрид, мов насмішка долі.
І ти стоїш, мов пам'ять між епохами.
Продукт відходу як продукт первинний.
Душа у тебе все чомусь з підвохами,
Все щулиться: "Я благонадійне."
Ото й воно нещастя наше вічне,
Що ти воно - не Він і не Вона.
Тебе весь час придушують і гнітять,
Щоб з тебе вийшла маса світова.
І додушили - лопнули з натуги,
Хоч осліпили, сховали живцем.
Ти покалічений воскрес з наруги,
І рани твої вкрились багрянцем.
То чом не вірю я собі, чом вагаюсь.
Червоний пурпур з молотом іЛерпом
Чому шукаю я у власних ранах?
Я не розрізнюю те зло з добром.
Тут пурпуром залито всю країну,
Серпом покршено весь ясний цвіт
Що молот забивав у домовину.
Ми ж - славили, як нищили наш рід.
Я мучуся назавжди і одвічно,
Таврований бракований продукт.
Чи зможу чесно глянути у вічі
Тим людям, що на зміну нам прийдуть.

16.04.1996
автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/