Сніг спада все густіше, Ховаючи обриси міста. Серце стикає частіше Спомин про рідне обійстя. На хвильку підводжу очі, У білій топлю віхолі Повертаю знов неохоче у книгу... В душі кораблі переплелись з ковзанами... у мене сесія... Екзамен і книги, книги-книги та не ті, Ховаю очі в порожнечі, Що заховала спогади старі. |
автор - Леся Скорик © "Світ слова"