І крила, що все міцнішими стають
Все визнають одну лиш путь
Туди, де заховане коріння
Звідкіль в життя пішла
Туди, заснуло де моє дитинство
У квітці, що уранці розцвіла
Його я часом хочу повернути
Ловлю примари спогадів в очах
Я так не хочу з нього щось забути
Та не приходить навіть і у снах.
Я напишу листа тобі, дитинство.
Можливо, він тебе наздожене.
В житті майнуло ти, мов іскра
В безмежно довгому путі
Пишу я в себе, я собі пишу
Пишу в віки, я прагну повернути
Роки і дівчинку малу,
Якої не забути
Ти знаєш не люблю листи писать,
Але тебе ніколи не побачу
А треба ж, треба щось розповісти
В листах же не заведено мовчати
Одна лиш думка, вираз лиш очей
І так, отак ти знаєш пам'ятаю
Й безсоння подорослілих очей
І юності, п'яніла, що в розмаї
А десь воно між мами сивини
Сховалося у зморшечках на скронях
В зів'ялих квітах дивини
В пошерхлих від трудів долонях
А як згадати хочу перший крок
І спогад перший, як мамі усміхнулась
Як перший раз пролунав мені дзвінок
Ось чуєте? Ні просто вчулось.
Чого хотіти в дорослому житті?
Адже повторів в нього не буває.
Лише одного лист завжди в путі
Завжди дитинство він наздоганяє.

1996р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"