Лихо тихо йде

Час нараз пливе

Десь далеко сни

В окрилках весни.

Поміж синіх вод

Сховане у грот

Щастя золоте

В камені цвіте.

І ніхто йому

Не знайшов тюрму

Бо його ніхто

Не торкне крилом,

Не збере пилок

З каменя між вод.

І у світ у цей

Не внесе. Адже

На сторожі там

Всім лихам лиха:

Лестощі і бруд,

Сім мішків облуд.

Та в урочий час

Декотрі із нас

Йдуть у те кубло

Щоб щастя було!

Меч вони беруть,

Палахкий, як ртуть,

Щит на рамено,

В руку знамено,

З рідної землі!

Молитви і пісні,

Матері сльозу,

Татову грозу,

Усміх дівочий

І дитини очі

Лицарі! Громада

Пише вам балади!

Та спокон віків

Мохами зацвів

Камінь, що його

Не здобув ніхто.

Всі тут полягли

Але не кістьми -

Серцем палким

Стали на дим.

Голос солодкий

Знищив нагод

Щастя здобути

Вийти із скрути.

Давав він злото,

Щоб їх збороти,

Давав їм влади

Серцю принади.

Дав, що хотіли -

Душі застигли.

А між народом

Вільно проходить

Пісня велична

Лицарям вічним.

Лихо звідти йде

Час в собі несе

У жахливі сни

Покручі весни.

04.02.99

автор - Леся Скорик © "Світ слова"