Віддаю свою печаль.
Пам'ять залишу.
Вже до тебе не піду
Я по споришу.
Вже тобі не принесу
Я свої жалі.
Не розкажеш ти мені
Де є край землі.
Я за тебе помолюсь
В ніченьку ясну
І молитвою озвусь
Як встану зі сну.
Своїм внукам розкажу
Про їх власний рід.
Як мій дід шоферував
Аж до схилу літ.
Як то два мої дядьки
В другу світові
В німців цупили дроти,
Солодке й дратву.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Як служить їм довелось
В частині одній.
Як ловили ховрахів
Під час голодів.
Як було в них дві сестри,
Та померли рано.
Як приїхав татів рід
Весь з Кіровограда.
Як багато розказати
Хочеться мені
А ще більше запитать:
«Дядьку, розкажи!»
Тато мій, найменший з вас.
Лиш один з братів.
Та продовжують онуки
Рід наш Скориків.
Віддаю свою печаль,
Свічечко, прийми.
Десь на ясних небесах
Чути молитви.
Десь там зібрано наш рід
Із пра-пра колін.
Долучився нещодавно
До них ще один.
Буде пухом хай земля
З ласки Божий суд.
Мого дядька Василя
у труні несуть.
1.11.06
автор - Леся Скорик © "Світ слова"