Я втекла у Київ від весни,
А вийшло втекла від снігів.
Ручаями дзвінкими мені
Він заяснів, зустрів.
Ступаючи по воді
Я виходила ніби з Гріна.
Обірвала ланцюг золотий
Спустила червоні вітрила
Похнюплено хлюпав сніг
Під вранішнім льодокрилом
Мене не сто доріг
А одні-єдині крила.
Та їх випив сивцем туман.
Сірість дня в собі розчинила
Німа без пісень душа
Думку в собі полонила
І тут надходить весна
Я знову від неї втікаю.
А січеслав сніги замітають.

20.02.2000автор - Леся Скорик © "Світ слова"