Плинуть хмарки в небі синім,
Світить сонечко ясне.
Бреде світом Катерина
На руках дитя несе.
Позбивала бідна ноги,
Втерла очі, піт з чола.
Та й присіла край дороги,
Годувати почала.
Очі чорні, темно-карі...
Та нащо ота краса?!
Не знайшли собі ви пари
І не стали до вінця.
Та навіщо ж оте сонце?!
Щоб сі сльози випікать?
Так навіщо синє небо?!
Щоб дощем тут випадать?!
Десь далеко рідна хата...
Ненька, тато... Як ви там?
Вигнали дитину з хати
В покір зліїм язикам.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
А Іван де? Де коханий?
Обіцявся повернуть.
Може з світу збув поганин
Боже, як їй бідній буть.
Нащо жиєш, білий світе?
Горя мало лиш тобі.
В небі виє вовком вітер,
Зорі блимають в журбі.
Як згадає... серце мліє,
Сльози краплять, як роса.
Боже милий пожалій нас.
Смерті скосить хай коса.
Та не чує любий Боже
Порятунку не має мені
Встала, попереду знову дороги
А попереду лиха ще дні.
Довго буде мандрувати
Понівечена душа.
Під тинами ночувати,
Псам давати одкоша.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Просить в людей копійчину,
молить, руки цілувать.
Не собі просить, а сину,
його ж треба годувать.
А за що такі страждання
щирій, люблячій душі.
Нащо, Боже, невіряння?
Ти лишень мені скажи.
Жаль те щастя, мало долі.
Цього в тебе нема й біс.
Де та правда? Де та воля?
Там он десь москаль поніс.
Іде Катря по дорозі
Степом, лісом, в дощ і сніг.
Лиш вперед нема небозі
Повернутись до своїх.
Так простує Катерина
І кінця нема шляху.
Плаче з голоду дитина,
Тиця грудь її суху...
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Плачте люди, смійтесь люде,
Нема Бога в світі, ні!...
Доки ходить Катря буде
Як сміятимось ми.
Вбийте люди ту єдину -
Ціла мука буде їх.
Ваша совість вас зжене,
Нацькує на вас других.
Плачте люди, Катерині
до стопи квітки кладіть.
Як не їй то хоча б сину
Світу дайте пережить.
Бо страждальна Катерина
Наша ненька Україна
Десь простує разом з сином
Згляньтесь люди, приютіть.
1994 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"