— А от чому,— каже запорожець,— Сомко, коли хочеш знати, такий же дурень, як і ми з тобою. «Чужою смертю волі куповати не хочу!» Уже я йому й правду під ніс тикав, а він своє та й своє. Сказано — дурному хоч кіл на голові теши! З тим його й покинув — бодай лучче покинув свою голову!.. Прощай!
— Що ж ти тепер думаєш із собою чинити? — спитав Шрам.
— А що ж? Уже ж бак не те, що ти. Живий живе гадає... Оце поїдемо до превражого сина Гвинтовки та вкрадемо ще раз Череванівну. Мабуть, їй на віку написано моїх рук не минути. Махнем аж у Чорну Гору та й заживемо там, п'ючи та гуляючи.
Прощайте, прощайте!
І, вклонившись низько Шрамові з сином, повернув коня і полинув із побратимом до Гвинтовчиного хутора.
Аж ось наздоганяє його Петро Шраменко.
— Чого ще оцей бабський реп'ях од мене хоче? — каже, зупинившись, Кирило Тур.
— Кирило! — каже Шраменко.— У тебе душа щира, козацька...
— А вже ж не жидівська,— каже запорожець.
— Ми ідемо з панотцем на смерть у Паволоч.
— Боже вам поможи: діло не ледаче!
— Передай од мене два слова Череванівні, передай так, як з того світу!
— Добре,— каже Кирило Тур,— передам. А чорногорцю потиху шепче:
— Знаю наперед: яку-небудь любосну нісенітницю.
— Скажи їй, що й на тім світі її не забуду! — каже Петро.
— Добре, скажу.
— Ну, прощайте ж, братці, навіки!
— Прощай, брате,— каже запорожець,— та не забувай і нас на тім світі.
Роз'їхались. Тоді Кирило Тур засміявсь да й каже:
— Як-то ми тим світом завчасу порядкуємо! А там, може, чортяки так припечуть, що й усі любощі к нечистому з голови вилетять!