— Чи можна, мамо, їсти дзеню? — спитала маленька дівчинка і полизала язиком свою дзеню.
— Не бери, серце, в рот! Бе, пхе! — сказала Кайдашиха.
— Кака дзеня! Якби маківників, — сказав хлопчик.
— Мамо, хочу маківників! — зарепетувала дівчинка.
— Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки, — сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.
— Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! Ідіть собі гуляти надвір, — сказала Балашиха й випровадила дітей з хати.
Балаш з Кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
— Оце, боже мій! Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер петрівка, такий важкий час, — бідкалась Балашиха.
— Адже ж, мамо, я принесла з лісу глечик суниць, — вихопилася Мелашка. — Зварім на полудень вареники з суниць та з полуниць.
— Одже ти, дочко, добре радиш, — сказала Балашиха. — Побіжи вибери свіжих огірочків та й заходжуйся коло вареників, а ми з свахою трошки побалакаємо.
Мелашка завешталась по хаті, зняла з кілків ночви, винесла в сіни й пішла в хижку за борошном.
Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава.
«Ну, невеличка поміч буде з такої невістки. Для неї ще б тільки на припічку кашу їсти», — думала Кайдашиха.
Хлопець приніс кварту горілки. Балашиха накраяла хліба. Балаш почастував гостей горілкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по своєму звичаю, тільки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хліба, щоб закусити. Хліб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хліб давив їй у горлі.
«Чи ці люди вбогі, чи Балашиха зовсім не хазяйка? Довго прийдеться мені вчити цю Мелашку, — подумала Кайдашиха і важко зітхнула. — Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. І в Мотрі непогані брови, а за тими бровами ціла купа лиха».
— Погана в вас в Бієвцях горілка, неначе сироватка з перцем, — сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запіканку з червоним перцем, що він пив на розглядинах у Довбиша.
— Погана, бо іродів шинкар розводить водою, — проморив Балаш. — Бодай йому смерть така, як оця горілка.
— Так тільки смердить горілкою, — сказав Кайдаш.
Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.
«Ну, та й горда моя сваха! Тільки полоще губи в чарці», — подумала Балашиха.
Поки старі балакали та пили, Мелашка затопила в печі і поліпила вареники.
Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорні, неначе житні вареники на ситі.