http://www.zoofirma.ru/

ТИГРОЛОВИ. Розділи 5-6. Іван Багряний - 11

Зміст статті

До ближчого такого розпадку було яких кілометрів з десять. Сірко квапився,  озвиваючи темп.

Але їм не судилося дістатися до такого благословенного комфорту.

На найбільшому розгоні Сіркова група нагло зупинилась. Сталась подія, що все  ерерішила по-своєму.

Назустріч, зайнявши стежку, таким же темпом рухалась інша група, теж далебі  оспішаючи пройти становик заким не споночіло і дійти на ніч до мешканевого  омфорту у вигляді розпадку з дзвінким струмочком кришталевої води, отої  азкової цілющої вологи, такої чудодійної і привабливої для змучених людей і  варин.

І ось, на самісінькій середині становика, на найвищій його точці, вони  устрілися...

То була надзвичайна подія. Такі події в цім безмежнім зеленім океані, в цій  ісовій безлюдній пустелі трапляються не часто. Але трапляються.

Попереду теж ішов дід з костуром і з берданою за плечима. А за ним черідка тяжко  ав'ючених коней, кілька людей і кілька собак. На однім коні — молодиця з  емовлям, сидячи по-жіночому упоперек сідла, на в'юках, і. тримаючи немовля на  рудях.

Межи кіньми, обхвиськуючи то одного, то другого гілкою, — босонога ставна  івчина, з обличчям розмальованим висхлими патьоками поту так, що й не розбереш

— чорнява вона чи білява.

Позаду — цибатий, чорновусий, ще молодий чолов'яга з почепленою навскоси грудей  винтівкою...

Зустріч була для тих і для тих великою несподіванкою. На повному темпі обидві  рупи зупинилися...

Перші привіталися і залементували собаки. А потім люди.

— Тпр-р-ру! — зарепетував Гриць, одурівши від здивування і радості. Впізнав  найомих. “Морози!!, їй-бо, Морози!..” — А бий тебе коза хвостом, як каже наш  ато! Куди це ти, кирпата, так спотикаєшся прудко? Агов!..

— А-а-а!.. До тебе, до тебе ж!.. Здоров — ха-ха-ха! — жених! А де це ти так  озігнався?! Чи не свататись?.. Вигуки. Сміх. Вибухи здивування і радості.

— М о р о з и!..

— С і р к и!..

Морози зустрілися з Сірками. Гора з горою не сходиться... А два роди — два  ревніх і славних роди навіть в такім океані, в таких безмежних нетрищах не  могли розминутися.

Григорій з величезним інтересом спостерігав сцену, таку несподівану і таку  езвичайну. Морози зустрілися а Сірками! І де?!.

Та, далебі, в цих загадкових і фантастичних нетрищах можна сподіватися і таких  ечей, а то ще й несподіваніших.

— Це Морози, — пояснив хапливо, в двох словах Гриць помежи скалозубством до  истроокої, замурзаної і гостроязикої дівчини. — Живуть на Голих Горах, у дідька  а запічку. Дід — батьків кум, а мій і Наталчин хрещений батько. А ото — зять,  ять-приймак... А ото — Ганна Морозівна, заміжня вже... А ото — Марійка, ба яка  остра, як швайка... І вже ми з рік не бачились, як на весіллі у Ганни гуляли,  а й досі...

— Агов, Марійко! Десь ти носом землю рила, що така замурзана?..

— Та на тебе ж глядячи!..

Діди, знявши шапки, урочисто чоломкались за тайожним, та й за козацьким звичаєм.

А їх випереджаючи, туди ж жінки, озвучуючи вечір дзвінкими поцілунками.

— От-такої!!. — це Гриць розпучливо. — Куди ти преш, Марійко, куди ти преш,  ілуватись, кирпата?!. Я ж ось!..

— Тю-тю-у... Ото ти такий?.. Ха-ха-ха!.. З отакими-о губами?!. Іди, там он моя  обила, ха-ха-ха!..

Босонога, розмальована потом дівчина, що виявилась веселою русявкою та ще й

Марійкою Морозівною, стрекотала, як сорока, закрутивши Наталкою. А очима — до  лопців. Надто витріщилась на того Григорія і зашепотіла щось до Наталки, аж-но  а її бринькнула по губах.

— Та поцілуйся, поцілуйся вже з ним, Марійко! — вмовля молодиця з немовлям, що  ї дівчата взялися зсаджувати з коня. Молода й вродлива, вона була сама ще як  івчина, спритна до жартів, до молодечого скалозубства. — Пожалій вже його, а то  ого завидки беруть, глянь-но на нього...

— Хай він сказиться. Ще покусає. Ба як ірже! Огиряка...

— Та то він так. Хвабриться. А сам ще зелений і нічого не тямить, і цілуватись,  абуть, не вміє. Ажи?.. Іди, дитино, я тебе навчу... — і зайшлася реготом зі  пантеличеного Гриця. — А ось з цим, — повела бровою до Григорія, — з цим би і я  оцілувалася... Це твій жених, Наталко, чи що? Ну й ну! Доп'яла, дівко... — і  орушить бровою до Григорія, сміється загонисте.

— Ганно, Ганнусю, — заяхидничав Гриць, — і чого це ти лізеш поперед Марійки? Що   тебе за очі завидющі, а руки загребущі? Не роби дівчаті збитків, а собі лиха  а й нам страху...

— То ото я така страшна?..

— Та ні. Тільки ж як ми поліземо до тебе цілуватися, то перше — Марійка піде та   втопиться, а друге...

— Ігі! Дурню!.. Хто з тобою таким губатим ще цілуватись буде...

— От бачиш. Вже затужила... Брешеш, кирпата, саме до отакого губатого тебе й  ордує...

Кпили. Реготали. Скалозубили. Підійшов і цибатий мовчазний зять до гурту.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/