http://www.zoofirma.ru/

ТИГРОЛОВИ. Розділи 5-6. Іван Багряний - 9

Зміст статті

— Тпрру-у! — скомандував дід. — Не буде діла! А шукай, дочко, дьоготь!

Знайшли дьоготь і понамазували коням найуразливіші місця. Коні не стояли,  анцювали, відбороняючись від комах. Дід бурчав:

— Ти лихо... Ще ж і далеко, а треба б дійти, бо з'їдять.

Буланого Наталка розмалювала так, що з буланого став він муругий, як зебра.

Рушили. Оскаженілі паути вились роем і, роздрочені дьогтем, вже нападали й на  юдей. А коням лізли в очі, в ніздрі, у вуха, сідали на губи, миттю сідали на  зик, коли десь губа відслонялась... Де тільки не було дьогтю, туди й лізли,  осереджуючи тепер напади величезних армій на невеликих площинах. Фронт, бач,  коротився.

Собакам було легше, бо були вони в добрих кожухах, але допікали паути й їм.

— І ти скажи! — сердився Грицько. — Оце сьогодні лютують сизі. Тоді щезають —  'являються жовті... А потім знову сизі — та дрібні, та злючі. Чи й у вас є там?

Нема? Щасливий народ там. А тут їздити вдень не можна. А тварина дика скільки  ідолашна терпить! Оце зараз ізюбр десь сидить у воді, тільки морду видно та  уха стирчать. Сховався від паута. І що він робить, той паут! Особливо козулям.

Буває, в марті вб'єш цапа, облупиш, а там попід шкірою хробаки ворушаться. У  ивої тварини — і хробаки, га! А він ото з літа жигне та й покладе під шкіру  єчка, а з них за зиму налупиться ота погань і живе там до весни. А в марті вже  орушиться, над нею ж на шкірі утворюються моргулі. Потім хробак проточить дірку   моргулі та й випадає і стає оцим чортовим паутом. Шкіра ж така ні к бісу не  одиться — вся в дірках, мов решето.

І періщив з усієї сили долонею по паутах. Всі так.

Руки у всіх були закривавлені, ніби в різників.

Незабаром стежка пішла вниз. Пішла вглибину. По якімсь часі вся валка спустилась  а дно глибокого розпадку. Там панувала півтемрява і прохолода. На самім дні  зюрчав по камінні струмочок.

Вода булькотіла, поспішала, щось розповідаючи на ходу камінцям та корінню.

Паутів стало менше, зовсім мало. Але ще були. Тільки ж це щастя, порівнюючи до  ого пекла, що лишилося позаду. Було тихо і спокійно. Тут стали на перепочинок  о моменту, коли можна буде їхати, коли паутині банди втихомиряться. Хлопці  озв'ючили коні, поставили їх в найбільшу гущавину, а самі полягали горічерева  а каменях.

Старий взявся майструвати сішки. А Наталка умилась, взяла вінчестер і пішла по  озпадку.

— Ведмеді полохати? — посміхнувся Грицько, лежачи хрестом. — Стривай-но! Ходім,

Грицьку, й ми по рябки!

Хлопці швиденько забрали рушниці і догнали Наталку. Григорій взяв дубельтівку. В  озпадку було мокро і півтемно, мов на смерканні. Сюди не добивається сонечко.

Величезні кам'яні брили, пін, вітролом — все позаростало сивим мохом.

Трохи йшли гуртом — нема діла. Тоді розійшлись, — ану хто швидше здобуде на  шку, хто мисливець, а хто ні? Григорій пішов праворуч. Виліз на становик і  пустився на другий бік, увесь час пильно приглядаючись до прикмет — примічаючи,  уди йде, щоб не заблудити...

Вгорі закихкотіла вивірка. Григорій задрав голову і довго дивився з цікавістю на  ершечок кедрини, намагаючись углядіти ту веселу звіринку. Обмацав очима кожну  ілочку, кожен сучок, кожну торішню бирку. Нема. Шелеснуло десь, зашкряботіло,  ле вивірки нема, так причаїлась. А як опустив очі, глянув навколо — і не зміг  же зорієнтуватися, звідки прийшов і куди йому йти. Почав шукати по кишенях  апірця — почепити на гілочці, щоб була мітка. Але в цей час гримнув постріл (за  унами не розібрав, з якого боку), і щось хуркнуло крилами, майнуло і сіло на  уху осику. Пара рябків! Один витяг чубату голівку і завмер, а другий  ішов-пішов по гілці, дослухаючись. Григорій підвів помалу дубельтівку і  истрілив двічі поспіль. Один рябок упав униз і затріпотів у гущині, а другий  аче теж вбитий, бо пішов навскіс, боком-боком, на крило, либонь. Упав.

Григорій, примітивши місце, де впав другий, — рудолисте, пишне якесь дерево, —  айшов у гущавину, підібрав першого, що ще бився в бур'яні, розсипаючи дрібне  іре пір'ячко, і був подібний до степової куріпки. Потім, відшукавши очима  удолисте дерево і наставившись на нього зором, пішов, переступаючи через кущі  а колоди. Дійшов — нема. Крутився, приглядався — нема. Знов десь пролунав  остріл. Але луна торохтіла з усіх боків, і годі було добрати, де саме  тріляно... Довго крутився, шукаючи, але марно. Нарешті помітив пір'їну на  ілках. Обдивився на тім місці пильно — рябок сидів у гущавині, припавши до  емлі. Піймав...

Тепер і назад би. Але звідки прийшов і куди йти, не знав, розгубився. І так ліс  а схил гори, і так, і туди ріг виходить, і звідти. Ліс і ліс. Шукаючи рябка,  ін окрутнувся разів з десять і закрутився завсім. Пішов ліворуч. Ішов-ішов,  оздумав, вернувся. Пішов праворуч — і теж вернувся! Туди к бісу! Крикнути?

Незручно, соромно. Теж мисливець! На три ступні відійшов і заблукався. Пішов  росто. Довго йшов, уже б спускатись, уже мав би бути табір, а нема. Вернувся. І  о більше кружляв, то більше відчував, що заблукався безнадійно. Аж піт  иступив, але не від страху, а від думки, що навіки себе осоромить, — ось-ось  ам кинуться і почнуть шукати. Але прибрав себе до рук. Спокій насамперед. І  асміявся — яка дурниця. Вийняв хустку, почепив її на кущ, щоб помітно здалека,   почав від неї робити коло, пішов спіраллю... Ага, ось пір'я, де впав перший  ябок. Добре. Нагнув високу ліщину і заломив вершечок, ще й кору обідрав, щоб  іліла. Глянув угору — може, по сонцю визначить, де схід, де захід, бо йшов,  ибонь, зі сходу. Але сонце було десь за кряжем, невідомо де, а на малюсінькій  иній латочці вгорі ані хмаринки. Тоді від ліщини почав розкручувати нову  піраль. А далі пішов просто на становик. Тьху! Ось тут же він ішов, траву  рим'яв, мох порушив... Спустився на другий бік. Довго стояв, слухав. Невже  аблукав знову? Коли щось трісь! трісь... Заливай! Понизу, принюхуючись до  ліду, біг пес його старим слідом.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/