Сторінка 33 із 43
129 На сей час Ютурна – мавка
В рутульських подоспіла строй;
І там вертілася як шавка,
І всіх скуйовдила собой.
Камерта вид на себе взявши,
Тут всіх учила толковавши,
Що сором Турна видавать;
Стид всім стоять згорнувши руки,
Як згине Турн терпіти муки,
Дать шиї в кандали ковать.
130
Все військо сумно мурмотало,
Сперва тихенько, послі в глас
Гукнули разом: “Все пропало!”
Щоб розмир перервать в той час.
Ютурна фиглі їм робила,
Шпаками кібця затровила,
І заєць вовка покусав.
Такії чуда небувалі
Лаврентці в добре толковали,
Тулумній к битві підтруняв.
131
І перший стрелив на троянців,
Гиллипенка на смерть убив;
А сей був родом із аркадців,
То земляків на гнів підвів.
Отак оп'ять зірвали січу!
Біжать один другому встрічу,
Хто з шаблею, хто з палашем;
Кричать, стріляють, б'ють, рубають,
Лежать, втікають, доганяють;
Все вмиг зробилось кулішем.
132
Еней, правдивий чолов'яга,
Побачивши такий нелад,
Що вража, зрадивши, ватага
Послать фригійців дума в ад,
Кричить: “Чи ви осатаніли?
Адже ми розмир утвердили!
Ми з Турном поб'ємось одні”.
Но відкіль стрілка не взялася
І спотиньга в стегно вп'ялася,
І кров забризкала штани.