Тимчасом лексикографи, належно оцінюючи словник до першого видання “Енеїди” (1798), невиправдано обминають його остаточний варіант, власноручно переписаний і доповнений Котляревським. Про нього не згадується жодним словом ні в “Історії української лексикографії” П. Й. Горецького (1963), ні в оглядовій праці — передмові В. В. Німчука до “Словника української мови” П. Білецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпідставність такої недооцінки переконливо довів Агапій Шамрай на початку 50-х років. “Скептицизм, — писав він, — власне нічим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повністю “Енеїда” вийшла в світ після смерті Котляревського. Ніяких інших фактів біографічного характеру, крім цього, немає для виправдання такого скептицизму. З біографічних нарисів про Котляревського ми дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над “Енеїдою” і незадовго до смерті продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який і видав його у 1842 році... Немає, отже, рації сумніватися в авторській редакції тексту (і словника — О. С.) видання 1842 р.”.[12]

Укладений Котляревським словник до повного видання “Енеїди” 1842 р. не раз передруковувався без змін у наступних виданнях або служив основою для власних приміток того чи іншого укладача.