— Ну, то що?
Карпо трохи одходить набік від купи полови, яку суне якась жіноча постать, і націляється говорити.
— Ну то що, що жениться?
— Байдуже?
— Пхи! — хита з погордою головою Хима і знов нахиляється, але, зараз же підвівшися, додає: — Не бачила твого Ґудзя!.. От то! Пхи! Він мені потрібний!..
Але Карпо по очах, по занадто байдужому голосі бачить, що їй не зовсім уже так і байдуже, як би бажалось вдати. І заздрість ущипливе пронизує груди і кривить товсті його губи злою посмішкою. Він скида сині окуляри й почина для чогось м'яти їх у руках. Маленькі сірі очі його чудно біліють своїми чистими віками серед запорошених щок і пильно розглядають шнурок із окулярів.
— Тобто тобі аж ніщо-нічогісінько? — якомога байдуже й навіть насмішкувато знов кидає він.
Хима не одповідає і старанно вигорта з-під машини полову.
— І вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не пустив?
— Авжеж...
— Хм... А кого ж то вчора Сидір бачив біля економової кухні?
_ І-і-і! — сплеснувши руками, підвелась зразу Хима і так подивилась розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на неї, зразу сказав би, що її і здивувала, й образила така брехня. Але Карпо по цьому саме й побачив, що вона тільки вживає дуже знайомого йому засобу брехні.
— Тобто так не було?
— От нехай мене господь поб'є, коли я вчора бачила ту кухню й того економа, хай він сказиться! Він мені потрібний, як сироті трясця... Ото причепився! Не бачила якогось економа... Яке щастя, пхи!
— А де ж у тебе взялася з китицями хустка?
— О!.. Хустка... Тітка приїжджали й купили...
— А Ґудзя казав, що купив, і ще сам показував Сидорові...
— О!.. Сидорові?.. Так... — змішалась Хима й скоріше нагнулась до полови.
— Ага, піймалась!..
— Пхи! Піймалась... Ніякої я хустки від його не брала. Ти раз у раз чіпляєшся...
Як батько не пускали, то чим я винна?.. Потрібний він мені... Мале, погане...