Дівчина подивилась на його з погордою і з насмішкою і мовчки пішла назад.

— Coz to? — здивовано підняв брови пан Ян і подивився незрозуміле на Ґудзика.

— Не хоче, хлопка! — злісно кинув Ґудзик і рушив далі. Панич Янек ще раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пішов за Ґудзиком. Перейшли на другий бік машини. Ґудзик ще одвертіше став показувать Янекові всі вдачі дівчат, ще злорадніше повертав їх на всі боки перед ним і навмисне хльоскав нагаєм, як коров на базарі.

— Прошу пана, можна мені граблі набити, бо чисто злазять, — підбігла вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на Янека. Гарненьке її личко було витерте від пороху і приваблювало здоровим і свіжим рум'янцем.

— Граблі? — спитав Ґудзик і подивився на Янека, що зараз же впився в Химу очима, озираючи її з ніг до голови.

— А ся піде? — спитав він по-лядськи у Ґудзика.

— Піде, піде, prosze рапа... З тобою там хто одгортає?

— Федоська, Килина Галасенкова...

— Ну, то от що: кидай граблі, хай там хтось за тебе одгортає, підеш у двір...

— Зараз?

— Авжеж!

— Чого?

— Там панич дадуть тобі квітки... Хима зам'ялась.

— Ну?

— Не хочу...

— Що? Що ж, тебе прохати, чи що? Не базікай же, забирайсь!.. Нічого...

— Я до двору не піду! — твердо промовила Хима й повернулася йти.

— Як не підеш? — скрикнув Ґудзик. — Значить...

— Хіба я такий страшний, — перебив його Ян, холодно усміхаючись до Хими. — Я не кусаюсь...