— Чекайте! — знов бовкнув Ґудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тільки рукою, повернувся злегка і крикнув:

— Нема чого чекати!

— Чекайте, я... Дам по 60!

— По 80!

Зачувши «60», деякі почали зупинятись і нерішуче м'ятись. Але Андрон, Карпо і ще дехто зараз же накинулись на тих і рушили-таки.

— Глядіть! — закричав раптом Ґудзик. — Це вам так не минеться!.. Начальство про це сьогодня ж узнає!

— Плювать хотіли ми й на тебе, й на твоє начальство! Що, ти нас можеш примусить, щоб ми у тебе робили? Га? — зразу ж озирнувся і навіть ступив до його декілька кроків Андрон. — Можеш? Ого!.. Побачимо!

— Побачите!

— Побачимо! А от чи пустиш ти свою машину, то ми теж побачимо! Хлопці!.. Беріть паса!.. Таскайте додому!.. Хай кличе своє начальство... Даси наші гроші, та по 80 у день, тоді вернемо! Беріть паса!

Ґудзик перелякано здригнувся й хотів щось сказати, але тільки розкрив рота й мовчки смішно якось став дивитись, як декілька хлопців в один мент згорнули пас, з реготом понесли його кудись і сховали у валці.

І це всіх ще більш ніби підпалило. Піднявся галас, крики, замахали руками, загомоніли, забалакали навіть ті, які перше ховались за других, кожний хотів вилить те, що накипіло за день. Ґудзик пригнічений ходив від паровика до машини, заговорював то до одного, то до другого, але, почувши гидку лайку або сміх, одходив і з жахом дивився, як усі до одного збирали свитки, торби і всі свої манатки. Йому не вірилось, що вони справді заберуть паса, що вони покинуть роботу й лишать його тут самого з машиністом; йому не вірилось, що машина стане і він не встигне на післязавтра доставить на дворець уже продану пшеницю. Не хотілось вірити, що вони повстали проти його і вже більше не послухають його.

А робітники вже рушали від машини, дівчата навіть і пісні затягли. І ніякої надії не лишалося Ґудзикові. Лиця були серйозні, з твердим і рішучим виразом, в очах просвічувала ненависть до його.

— Андроне! — гукнув Ґудзик.

Всі раптом зупинились, і з купи вийшов Андрон.

— Я дам зараз усім виплату! — похмуро й безсильно кинув Ґудзик і став виймать із бокової кишені якусь невеличку книжечку.

— І по 80?

— І по 80.

Всі весело зупинились і почали вертатись. Почалася виплата.

Коли через деякий час до машини, засапавшись, прибігла «модиска» з своїм батьком і якимсь іще синеньким ляшком, Ґудзик, сидячи на лантухах, уже долічував останнім робітникам гроші. Ніс йому рознесло, одне око заплило і обвелося синьою смугою, на губах іще лишилася суха запекла кров.

Машина вже ревла, гуділа, вкривала порохом усе навкруги й ніби акомпаніювала гучній пісні дівчат.

Скінчивши виплату, Ґудзик, «модиска», її батько і синенький ляшок почали радитись...