http://www.zoofirma.ru/

ГЕННАДІЙ І ПЕТРИК. Леонід Смілянський

Зміст статті

Казали люди — ці й помиратимуть разом. Та... не справдилося.

Просто з артилерійської школи, молоденькими лейтенантами, їхали вони на фронт. І — як усе життя — разом. На цей раз до одного полку. На перегонах між станціями хлопці виходили на приступку пасажирського вагона і зухвало співали улюблених романсів, яких навчилися від товаришів у школі. Обом ішов лиш двадцять другий рік. Геннадій був високий, худий, його навіть прозвали були в школі —Ключка... А Петрик — маленький, рум'яний, співучий, як пташок, із таким же, як у дрібного

пташка, маленьким, трохи піднятим носом — здавалося, ось зараз він пурхне і полетить...

Як побували в перших боях, то Геннадієві дали батарею, а Петрик дістав вогневий взвод.

От одного разу... Та, певне, треба сказати, де це було...

Це було серед широких колгоспних полів і зелених дібров, коли хилились до землі обважнілі ниви і на сіножатях пахло свіжим сіном. Там, між кількома пагорбками, Геннадій обрав спостережний пункт батареї. Десь позаду, в байраку, заховались важкі гармати Петрика.

Ще до початку бою Геннадій викликав його до телефону, і вони промовили один до одного кілька жартівливих слів.

Бій тривав з самого ранку, вже кілька годин. Гармати не встигали прохолонути. Із свого пункту, крізь бінокль, Геннадій добре бачив, як укривають вибухи його снарядів вкляклий до землі цеп фашистів. Багато вже загинуло ворогів. Даремно шукали фашисти батарею. Петрик так заховав її серед кущів, що й сто очей матимеш — не побачиш. Та ж і вороги були хитрі, підступні. Не знайшли батареї літаками, не знищили своїми гарматами — послали свій фашистський загін, щоб таки розшукав її і знищив. Надто взнаки далася ім вона.

Десь просочився ворожий загін — балками, пшеницями, перелісками — і з'явився недалеко від спостережного пункту, звідки направляв стрільбу своїх гармат Геннадій.

Оточили фашисти спостережний пункт. Почали з автоматів стріляти. Наказав Геннадій кільком бійцям, що були » ним, боронитись що є сили. А сам дивився в бінокль далеко вперед, де вибухали снаряди його батареї серед ворогів, ї телефоном направляв стрільбу гармат.

А ворожий загін тимчасом щільніше стискував коло. Вже коли б і схотіли наші герої відступити, не було б куди. Кругом оточили бійців фашисти, яких багато полягло від кулемета біля спостережного пункту. Але й наших залишилася жменька — не більше, як з півдесятка. Уже чують, як гукають німці, щоб здавалися в полон.

— Ну, браття, — сказав Геннадій до своїх бійців, — настав час нам загинути за наш народ. Живими не здамось ворогові.

— Не здамося, — згодились бійці.

— Давай трубку, — сказав Геннадій телефоністові — хочу попрощатися з батареєю.

Узяв трубку, а телефон уже не працює. Фашисти знайшли дріт у пшениці і обірвали його.

— Є ще в нас рація справна, — промовив телефоніст (так називалась маленька радіостанція) і подав командирові навушники.

Підповз Геннадій до рації. Почав ловити батарею.

Теги: українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно, 5 клас

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/