35. За стильовими ознаками текст є

Читання й аналіз тексту                          

Антуан де Сент-Екзюпері

(1-8) Цей знаменитий поет-мислитель і пілот-винахідник став героїчною легендою Франції, коли на зміну героям приходили виконавці. Як живий, він усміхається до нас сердечною усмішкою в мільйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету і все ж таки чи не найбільш читаних на всіх континентах. Він дивиться в Людину і шукає рідної душі, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людині шляхетні почуття. Можливо, у мене покликання відкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов'язку й відповідальності... Бо «бути людиною – означає бути за все відповідальним».

(9-16) Один з перших відкривачів повітряних просторів, Сент-Екзюпері зумів ніби з висоти поглянути на сучасний світ. Син віку техніки й сам людина науки, він був «страшенно невдоволений турботами своєї цивілізації», яка гарячково підносила над людиною систему матеріальних винаходів, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цінностей. Вічно тривожний і в щось заглиблений, він прозирав далеко крізь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав пріоритет одного народу над іншими народами, однієї думки над іншими думками».

(17-19) Екзюпері поважав розум, але думав, що «розум набуває цінності лише тоді, коли служить любові». Він неухильно йшов до великих істин, упевнившись, що найголовнішого очима не побачиш: найглибше бачиш тільки серцем...

(20-24) Кожен новий твір Екзюпері – це крок в опануванні нової смуги життя. Тридцяті роки принесуть йому багато відкриттів, бо це роки близького знайомства зі світом. Він їде до Індокитаю, об'їздить Німеччину. Він довіряє лише власним очам: «Мені плювати на режим: найважливіше знати, який тип людини створюється тим ладом».

(25-30) Насувалася катастрофа, не просто на нього – на Францію. І тут до нього приходять і стають над усім думи про кризу цивілізації – «спадок вірувань і знань, здобутих віками, не завжди виправданих логікою, але виправданих самих у собі, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони відкривають людині її внутрішні простори». Усі надії письменник покладає на внутрішню силу французького Опору.

(31-35) Екзюпері знав, що не можна жити вчорашнім днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперішнє лежить у безладді, як матеріал під ногами будівничого, і вам належить виковувати майбутнє». Крізь тимчасові, ще не розв'язані війною проблеми він бачить найтривожнішу: «Повернути людям духовний зміст, духовні клопоти».

(36-39) У години самотності, що нагадувала самотність пустелі, поринав на дно спогадів і на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Він повертався в дитинство – крізь десятки років, наповнених болем утрат і гіркотою дум, – і вже не знаходив у ньому безтурботної радісної усмішки.

(40-46) Маленький принц дивиться на світ дорослих мудрими очима: він усе розуміє. У своїх міжпланетних мандрівках він натрапляє на ті самі феномени, які оселилися на Землі. Тільки він швидко проходить повз них зі смутною посмішкою, бо навіки прикутий душею до своєї маленької планети. Він уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висміювати не вміє: він сприймає серцем. Він прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпізнати вчасно – потім не позбудешся.

(47-52) Маленький принц розуміє більше за дорослих, бо вони дивляться на світ до всього звиклими очима, і кожен заклопотаний лише собою. Тоді як «добре бачиш тільки серцем». Він знає також, що люди на землі не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдиній троянді або в ковтку води». Цей сумний світ примарився людині, яка зрозуміла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелі.

(53-55) Тональність казки гармоніює з настроями Екзюпері тієї пори. Він жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тільки тоді, коли я й мої товариші будемо знову ризикувати життям за нашу справу».

(56-58) Було щось символічне в тому, що востаннє летів він над країною дитинства й останнього листа написав до матері. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюпері зробив свій дев'ятий політ, з якого не повернувся.

(59)     До визволення Франції не дожив місяця.

(60)     Але він став її піснею.                                      

За Є. Сверстюком, 605 слів

• художнім 

• офіційно-діловим

• науковим 

• публіцистичним