7. Пунктуаційну помилку допущено в реченні

(1) Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. (2) Щось ніби/то свердлить там небо, струже метал, а в/низ спадають тільки дрібні, просіяні звуки. (3) Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи. (4) Коли жену від себе голоси поля, на мене кидають з неба свою дзвінку пісню жайворонки. (5) Та пісня будить [...]: чим більше слухаєш, тим більше хочеться почути. (6) Тепер я щовечора йду в поле й годинами слухаю як у небі співають хори, грають цілі оркестри.

• А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки.

• Після того як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту.

• Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. 

• Який же хлібороб щасливий коли із печі на світанку, мов сонце випечене з млива, ми хліба беремо буханку.