Вона мовчазна і свята.
Довкруг біснується чорнота
її не здіймуть із хреста
Страшна і чиста та робота.
І міцно стулені вуста,
Скорботна посмішка Джоконди
Та, що освітлює міста.
Та, що надихує народи.
О, це покірливість свята.
Ні, чуєш. Якщо кара, Боже,
Цінна занадто золота.
За душу так платить негоже.
Візьму у руки вічний плуг
І вічні вила бунтівничі
Я розораю все довкруг,
Посію зерна чарівничі.
Із зерен тих встають слова,
Що сяють сонцем серед ночі,
Від них і темінь ожива
І дикії світліють очі.
Я не одна, вже довкіл люд
Ми разом. А разом ми - сила.
На всіх не вистачить облуд
Всі вже кайдани поломила
І ніби сяєвом свята
З хреста, мов з трону, встала мова.
У посмішці її вуста
І під ногами ви окови.
І чорне зло,і дике зло
Біснується, кричить і виє.
Йому не жити все одно.
Перемогти вже не зуміє.
І люд увесь зібрався тут
Щоб повела усіх нас Мова
Шляхами Правди, без облуд,
Шляхами Слова золотого.

Березень-квітень 1995 р

Фото повністю

автор - Леся Скорик © "Світ слова"