Буяє скрізь красна-весна.
Все прокидається
І для вербиного гілля
Сонце посміхається.
Сто років, як росте вона
Отут в пустелі, в Мангишлаку.
Дбайлива рука Кобзаря
садила тут її солдатом.
І ніжний цвіт і первоцвіт
вже відкриває оченята.
Сміливо дивиться у світ
Грудьми життя йде зустрічати
Отак ішов вперед і він.
Твердим, вогненним, гучним словом
І падали довкруг кати
й спали із душі окови.
Сміється в небі жайвір-птах
То віща пісня промениста.
Колись в такій весні, літах
Кобзар великий народився.
Шануйте пам'ять у серцях.
А не в словах її шануйте
Тоді постане волі птах,
І поскладаємо ми пута.
10 березня 1994 р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"