Чуба гріти (нам'яти, намилити) – див.: Давати перцю.
– А зараз прошу вас розійтися по своїх справах, бо я бачу одного товариша і мені, мабуть, чуба грітимуть за недостатні темпи осінньої оранки... (Яновський, Твори, т. II, 1954, стор. 194); Врешті кум Семен переміг інших та й улетів досередини (канцелярії), хоч йому в глоті трохи чуба нам'ято та й лице подряпано (Мартович, Твори, 1954, стор. 128); То, – з неприхованою іронією додав він, – хтось інший чуба намне, і вже не хочеться за другою порцією ходити (Журахович, Велика розмова, 1955, стор. 27).
— Підведуть нас пани, — буркнув сердито Абазин. — А козаки намилять нам чуба! (В. Малик. Таємний посол),
Паллант, любесенький хлопчина,
Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
І жде, яка то зла личина
Йому нам'яти хоче чуб (І. Котляревський. Енеїда).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"