Заховала хустинку
старенькая мати,
Сіла знов на осонні,
сіла знову чекати.
Так, а може, вернуться...
Там, казали, знайшовся.
По одному зійдуться
Всі орли, її хлопці.
Було троє у неї,
чоловік був четвертий
Не на всіх похоронки,
та нікого нема.
Залишилися у неї
пожовтілі конверти
І зненависть велика
до слова "війна".
Вже вона недочує,
вже вона не добачить
Вже і руки тремтять,
і блищить сивина
Але ходить, все ходить
за село виглядати.
Може, хто повернеться,
щоб була не одна.
І старенькая мати
заховала хустину.
Тихий легіт пливе,
не чути кулі виття.
Я своїм передам
внуку і сину
Цю зненависть до воєн
і любов до життя.
22 лютого 1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"