Сон (“У всякого своя доля…”) Тарас Шевченко - 31

Сторінка 32 із 34

Аж ось вони й одчинились.

Неначе з берлоги

Медвідь виліз, ледве-ледве

Переносить ноги;

Та одутий, аж посинів:

Похмілля прокляте

Його мучило. Як крикне

На самих пузатих -

Всі пузаті до одного

В землю провалились!

Він вилупив баньки з лоба -

І все затрусилось,

Що осталось; мов скажений,

На менших гукає -

І ті в землю; він до дрібних

І ті пропадають!

+2 #2 kira_kodrjana@inbox. 12.05.2013, 21:04

Господи, в його віршах стільки стогону та нарікань на лиху долю, аж читати соромно :sad:

+9 #1 Oleg 17.02.2011, 17:08

Москалі хай почитають!!!