Багато разів бувала в Криму. Спочатку маленькою - з батьками, тоді вони обирали місця, але не знаменитий Південний берег, а ближче до Євпаторії. Коли виросла, почала працювати - сама вибирала, де проведу відпустку. А Крим вабив як і раніше. Проте маршрути з'явились нові. І спогадів, і вражень вони додали багато.

Найяскравіше - Тарханкут!

Хто не був, той принаймні чув хоча б раз. Або бачив по ТБ. Адже тут знімали хіти радянського кіно - "Людину-амфібію" та "Пірати ХХ століття".

Перший вихід на високий кам'янистий берег Тарханкута - і подих перехоплює... Ти стоїш високо на скелях, а перед тобою - синє-синє море, що чітко на горизонті межує з небом. А під тобою біло-жовта скеля, ніздрювата, у виступах, пошматована вітрами і водою так, що босою ногою і не станеш. А під тобою - теж море... Але інакше - різнокольорове: темно-буре і ясно-ядучо-зелене. Таким майже електричним небаченим світлом сяють на Тарханкуті п'ятнадцятиметрові глибини. А бурою вода здається тільки там, де не глибоко, і на камені виростає морська трава чи мох. Але все це ти пізнаєш пізніше, коли, обережно ступаючи, дістанешся води.

А поки ти із захопленням першовідкривача дивишся в морську далечінь, відчуваючи, що стоїш на останньому метрі земної тверді, що перед тобою владна і безкрайня морська стихія.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"