Пломеніє багряним чолом
Ясне сонце в останньому крузі
їм усім сивина, мов шолом
Тут зібралися всі його друзі.
Ні, не всі - багатьох вже нема.
Перед ним, разом з ним, після нього
їх усіх забирала війна.
Позначала зірками дороги.
І зовсім незнайомий хлопчак
Нахиляє русяву голівку.
Дзвони, дзвони все знову кричать.
Не забуть! Не забути довіку.
Півстоліття немає війни.
Загоїлись і зникли всі рани.
Але пам'ять живе між людьми
Бо є дзвони, серця й ветерани.
І зненавистю очі блищать
Незнайомого зовсім хлопчини.
Він не лише вчився на п'ять,
їхню пам'ять зберіг аж до нині.
Скільки б літ не пройшло і віків.
Скільки б сонце не сходило знову.
У Хатині над вечір дзвони
Починатимуть вічну розмову.
березень 1995 р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"