Не клич мене, коханий на Купала.
Пожалій себе і долю свою молоду,
Бо вийду стражденно з густого туману.
І царство латать без доріг поведу.
Не шукай мене, коханий, на купала.
Заховайся між асфальтів і бетонів,
Бо побачивши, як зірка в папороть упала
Не втримаєш душу на припоні.
Не згадай, коханий, на купала
Не тривож що час забрав водою
Може совість тебе залоскотала
Чи цвіт спомина віднайдений тобою.

(Івана Купала 1998 рік)
автор - Леся Скорик © "Світ слова"