До сьомого (десятого) поту в ролі обст. – до надмірної втоми.
Іноді йому (солдатові) доводилося на довгі години влипати в двигтючу землю. Тоді він видавався собі жалюгідним, як черв'як, і туга томила його до сьомого поту (Довженко, Твори, т. І, 1958, стор. 300); Певне, він (Олекса) не був звичний до наших морозів і, щоб не замерзнути, працював до сьомого поту (Руденко, Остання шабля, 1959, стор. 74); Хто, справді, має право кривдити людей, що на холоді і в бруді працюють до десятого поту? (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, стор. 139).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"