Народе мій! Чом стогнеш у безпутті,
Бо то загибель - торований шлях
І все життя уклалося в секунді,
Коли безодня сяє у ногах.
Як вас багато, та все кволі старці,
Сліпі і ниці без поводиря.
Мов ті, що здавна в темній праці.
Не світло, тьма благословля.
І ось їх вивели на світло:
Буяє день, співа весна
А вони знов шукають кирку -
Занадто пісня голосна.
Не бійтеся розкрити очі
І подивитися у світ
Цей світ ви бачите щоночі
То й роздивляйтеся, як слід.
Невже забули гордий поступ
Яким ішли ваші діди?
Невже забули порух, погляд,
Що так боялись вороги?
Ні, не забули - стято крила.
Лиш тіло, а душа жива.
І як би рани не боліли,
Та не злікують всіх слова.
Устаньмо, браття, дружно, разом.
Плечем торкаючи плеча
Торуючи шляхи без перелазів
Хай нас надія зустріча.
1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"