Біжить під зливою лошиця,

Крізь темні хащі — напролом;

Дощ прогинається, ятриться

Крильми над золотим хребтом.

Вона, мов блискавка червона,

Летить крізь памороку віт.

Вода звисає, як попона,

І б'ється об тугий живіт.

Гуркочуть брили грому в скалах,

Мов неба колеться горіх;

Полум'яніє гриви спалах

Над сполохом очей і ніг.

Вона стрясає дотик тучі,

Води, що в пахи затекла;

А як же їй знести палючі,

Нещадні лоскоти сідла?!

Як винести залізну ласку

Вудил, що розпинають рот,

Слухняності й вуздечки маску

І світ у шорах, наче грот?!

Як може покоритись потім

Душа бентежна і нага

Колючим шпорам, і чоботям,

І блискавиці батога?!

Це я питаюсь — і за спину

Ховаю мокрі ремінці.

А цукру білу каменину

Несу в простягнутій руці.

Ні, відступитися незмога,

А лиш благати: «На, візьми!»

Вона ж моя, ця тонконога

Кониця з білими крильми!

Ласкаво просимо в "Світ слова"