29. У переносному значенні вжито слово, виділене в рядку

Читання й аналіз тексту  

Єднає українців у світі

(1-11) Говорячи про життя і творчість Володимира Івасюка, неможливо позбутися відчуття трагічності: ще надто близько ми стоїмо від часу його народження й загибелі. Він залишається сучасником серед нас. Водночас наше ставлення до Володимира Івасюка мало би бути більш органічним і співвідносним із формою та змістом його творчості. Адже саме з імені Івасюка починається відлік сучасної української естрадної пісні. Естрада ж, як відомо, належить до так званого легкого виду сценічного дійства в усіх можливих регістрах трактування цієї «легкості», й перш за все – з погляду того, що вона, започаткувавшись на межі XIX та XX століть, залишається молодою за своїм віком серед інших видів музичної творчості. Переважно молодіжною вона є й за авторським та виконавським складом. До того ж сам Володимир мав світлоносну вдачу. Сонячність його натури підкреслювали батьки, рідні, друзі, всі, хто зблизька спілкувався з ним.

(12-17) Попри коротке й трагічно обірване життя, Івасюк устиг чимало зробити для української культури, широко маніфестувати у світі сучасну національну пісню. Його творчість на практиці відкинула «тезу» про вторинність і провінційність української культури. Адже «Червону руту» та інші пісні знали, співали й наспівували на всіх континентах. В історії української естради Володимир Івасюк залишається початком, основою й разом з тим своєрідним горизонтом-мірилом, до якого належить тяжіти сьогоднішній українській естраді.

(18-23) Те, що Володимир Івасюк, усебічно обдарований юнак – поет, композитор, художник-аквареліст – головною сферою своєї діяльності обирає саме музику, не є випадковістю. Доля стояла на варті його вчасності й доречності приходу. Адже з кінця 60-х років стало очевидним, що з-поміж різних видів мистецької діяльності музика стає провідною. Вона, масова й популярна, прагне бути для нових поколінь літературою, театром, філософією та навіть більше, ніж мистецтвом. Вона тяжіє до того, щоб бути способом життя, комунікації та дії.

(24-27) Завдяки Івасюкові українська естрада, яка становила серцевину всієї тодішньої видовищно-масової культури, набуває пошукової енергетичності, розвиненості, загалом своєрідної знаковості, тому цілком доречно говорити про феномен Володимира Івасюка в українській культурі XX століття, своєрідну символічність його постаті.

(28-37) Напевне, Володимир Івасюк для когось уособлював альтернативу щодо панівного офіціозу в царині культури. Молодому композиторові неодноразово довелося долати опір і нерозуміння його музичної концепції, а то й просто чорну заздрість. Атмосферу, коли навіть талановиту нову пісню про кохання доводилося проштовхувати з титанічними зусиллями, передав, зокрема, Валерій Марченко. У своїх «Листах до матері з неволі» він зазначає, що найяскравіший приклад у цьому плані — «Червона рута». Понад рік вона пролежала у відомого народного артиста, який не наважувався пустити її у світ. Формально цей факт належить до процесу мистецької творчості, а естетичне несприйняття за своєю інтенсивністю, як відомо, може бути сильніше, ніж ідеологічне й політичне. Та, напевне, тут було все трагічно перемішано.

(38-43) Не переймаючись політикою, Володимир Івасюк своєю творчістю поруч із дисидентським рухом закладав підвалини сучасного українського відродження. Національно забарвлена популярна музика в умовах радянського тоталітарного режиму мимоволі набувала статусу опозиційного явища. Водночас творчість Івасюка, маючи загальний успіх, на деякий час урівноважувала настрої національно свідомої частини українського суспільства, запалювала надію на кращі часи й можливі перспективи.

(44-49) Украй важливо для української культури, що Івасюк у творчості переймався тими самими проблемами, які намагалися розв'язати діячі української культури зламу XIX та XX століть. Його хвилювала ще й досі актуальна проблема української культурної соборності. Київський поет Василь Марсюк, автор тексту «Балади про дві скрипки», згадуючи про спільну працю над піснею, зазначає, що на питання: «Мабуть, буде в супроводі ансамблю скрипалів?» Володя відповів:

(50-52) – Е ні, гратимуть цимбали... Я хочу в цій пісні сполучити два мелоси – східноукраїнський і західноукраїнський. Мелодія для голосу буде східноукраїнська, а супровід – гуцульський, на цимбалах. Ось побачите, як вийде! – Задум був блискуче втілений.

(53-55) Отже, Володимир Івасюк в українській культурі останньої чверті XX століття продовжує ідейний і мистецький зв'язок кількох поколінь української інтелігенції. Завдяки його праці голос народної традиції зазвучав у мелодії української модерної культури.

За 3. Зайцевою (605 слів)

• доводилося проштовхувати з титанічними зусиллями (рядок 31) 

• Івасюк устиг чимало зробити для української культури (рядки 12—13) 

• Івасюк устиг чимало зробити для української культури.

• Сонячність його натури підкреслювали батьки, рідні, друзі, всі, хто зблизька спілкувався з ним.