6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• Зодягає мамину вишиту сорочку, бере вицвілий клубочок кольорових вовняних ниток, кілька шматків складеної у/четверо позлітки.

• При/тім не все вмів сповняти їхню волю.

• Адже перед тюрмою стоїть стовпище, готове що/мить розбивати браму... 

• Але Даруся ні на/що не нарікає.